|
вологість: тиск: вітер: |
Сторінка для батьків
ШОСТИЙ РІК ЖИТТЯ Однією з основних особливостей психіки дитини 6-го року життя є значне вдосконалення мимовільних та довільних гальмівних процесів. Це позитивно відображається на подальшому розвитку тих видів діяльності, які потребують обмеженості у збудженні нервової системи (навчальна, трудова тощо), а відтак стає можливим процес активної підготовки дитини до школи.
Суттєвим психічним новоутворенням цього вікового періоду можна вважати помітне зростання довільності дій та поведінки, відповідно до поставленої дитиною (або дорослим) мети. Ця здатність спричинює нове ставлення дитини до себе самої, своїх умінь, можливостей: самооцінювання набуває адекватнішого характеру. Значення такого новоутворення важко переоцінити в той період, коли суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку дитини: через рік вона вже має стати школярем. Зазначені прогресивні зміни у психіці складають потужне психічне підґрунтя для подальшого формування образу «Я»: змінюється характер очікувань, підвищується рівень домагань, стає адекватнішим самооцінювання. Нове ставлення дитини до себе зумовлює вдосконалення довільності дій та поведінки, критичності в оцінюванні власних можливостей, і як наслідок — усвідомлення особистісних якостей, властивостей.
Психічні процеси. Пам'ять, увага, сприймання, уява, мислення набувають стійкого, довільного та цілеспрямованого характеру. Значно збільшується обсяг пам'яті. На новий ступінь розвитку підноситься мислення. Воно відокремлюється од сприймання, стає самостійним процесом. Збагачується зміст уявлень, які набувають вигляду узагальнень. Наочно-образне мислення дедалі поступається місцем словесно-логічному.
Спілкування. Помітні зрушення відбуваються у розвитку взаємин дитини з дорослими й однолітками. Провідним новоутворенням комунікативної діяльності у цей період є здатність до рефлексії (тобто орієнтація у взаєминах на погляди, думки, почуття інших людей, оцінювання себе, власних дій та вчинків з позиції партнерів зі спілкування). Це сприяє не лише розвитку комунікативних умінь, а й позитивних рис особистості таких, як емпатійність, альтруїзм тощо.
СЬОМИЙ РІК ЖИТТЯ Суттєві зміни у психіці дитини свідчать про те, що цей період — переломний у житті дитини: закінчується період дошкільного дитинства.
Психічні процеси. Вольова регуляція — найбільше психічне досягнення цього віку. Цілеспрямованими, стійкішими стають відчуття та сприймання. При цьому значно підвищується здатність аналізаторів до розрізнення найрізноманітніших властивостей предметів — лише кольорів та їх відтінків дитина здатна диференціювати понад 10. Пам'ять ще не втратила мимовільного характеру, утім, діти 7-го року життя активно опановують прийоми довільного запам'ятовування. Набувають інтенсивного розвитку всі види пам'яті, зокрема, образна і словесно-логічна. Довільне цільове запам'ятовування стає сталою віковою характеристикою. Значні зміни відбуваються в розвитку мовлення та мислення, яке функціонує як процес активного пізнання довкілля. Словник збагачується від 3000 до 7000 слів; розширюється діапазон вживання різних частин мови, удосконалюється фонетика. Зменшується імпульсивність емоційних виявів. Емоції стають «розумними», тобто усвідомлюваними та керованими.. Уява дитини 7-го року життя не лише репродуктивна, а й творча. Вона застосується в різних видах дитячої діяльності — художній, навчальній, ігровій, мовній.
Спілкування. Розвиток взаємин із дорослими та однолітками піднімається на якісно новий щабель. Новоутворенням цього віку є антиципація, тобто здатність передбачити можливі дії, учинки та оцінювання з боку довколишніх. Це додає спілкуванню більш усвідомлюваного та довільного характеру. Прогресивні психічні зрушення та новоутворення, які притаманні дітям на кожному етапі їхнього розвитку, є характерними потенційними віковими особливостями. Утім, чи реалізуються вони своєчасно — залежить від педагогів, психологів, батьків.
ДО УВАГИ БАТЬКІВ!
Соціально-психологічна готовність дитини до навчання
Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взаємини з педагогом та однолітками. Вихователь, який систематично спостерігає за поведінкою дітей у групі дошкільного закладу, знає, хто з них уміє спокійно і по-діловому звернутися до дорослого із запитанням, попросити в товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити власні інтереси з інтересами однолітків у грі чи іншому виді діяльності; хто обирає в іграх лише найпривабливіші ролі шляхом умовляння, примусу чи конфліктуючи, а хто задовольняється будь-якою роллю, не вміє відстоювати себе і свої інтереси; хто взагалі не готовий брати участі у спільній діяльності через боязкість або комунікативну пасивність. Наприкінці дошкільного періоду у дітей переважає позаситуативно-особистісна форма спілкування. У зв'язку з цим вони засвоюють особливу позицію стосовно дорослого - позицію учня, яка створює сприятливі умови для навчання у школі, сприймання великої кількості нової інформації, налаштовує на виконання всіх навчальних завдань. У процесі особистісного спілкування діти набувають цінної для навчання у школі здатності сприймати й осмислювати позаситуативну інформацію, відбирати і відпрацьовувати її для обговорення з іншими людьми. У своєму індивідуальному житті діти, як і дорослі, переживають багато складних проблем, які їм важко, а іноді й неможливо розв'язати. Це змушує їх хвилюватися, страждати, долати труднощі, радіти від досягнутих результатів. Непросто розгортаються їх взаємини з ровесниками і дорослими. Те, що сторонній людині може видатися дрібницею (причини бійки, плачу, радощів), для дитини на цей час є смислом життя. Якщо педагог не помічає емоційно-смислових особливостей життя дітей, він може припуститися значних помилок у роботі з ними. Не всі старші дошкільники займають однакове становище у групі. Серед них е такі, які почувають себе вільно: вони активні, ініціативні, веселі, охоче допомагають іншим, діляться з ними тим, чим можуть, їх люблять ровесники, біля них згуртовуються. Немало є і байдужих, пасивних, агресивних, боязких дітей. Часто бувають у групах і діти, яких не люблять. Причиною цього можуть бути їх зовнішній вигляд (невмите обличчя, брудні руки і ніс, недбалий одяг), особливості поведінки і дій (недостатня кмітливість, вайлуватість, повільність, вередування, плаксивість, забіякуватість), риси характеру (відлюдькуватість, дратівливість) тощо. У старшому дошкільному віці серед дітей виявляються лідери, які ведуть за собою групу, користуються найбільшою популярністю, любов'ю, уміють домовлятися з ровесниками, враховувати їхні бажання, залагоджувати непорозуміння, дружити, допомагати (істинний лідер). Лідером може стати й агресивна, фізично сильніша за інших дитина, яка прагне командувати, розпоряджатися, а в разі чиєїсь непокори може вдатися до фізичних розправ (агресивний лідер). Лідерство в дошкільному віці зовсім не гарантує, що ця риса збережеться і в подальшому шкільному житті. Однак наявність у дитини ознак істинного лідера є передумовою, що ця якість розвиватиметься і в школі. Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загального розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчання. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
